Ми знайомі не дуже давно, але щоразу я щиро радію кожній зустрічі, намагаюся осмислити кожну життєву мудрість, тепле слово та доброту душі. Така опромінена, завжди усміхнена і сповнена оптимізму, така талановита й робить так, аби встигнути все й жити на повну! Вікторія Єсауленко — директор із маркетингу юридичної фірми «Астерс», бізнес-тренер, письменниця, мама. Вийшла відверта розмова про буденне та вічне!
Вікторіє, відверто кажучи, люди, які не просто виконують свою роботу, а й отримують від неї справжнє задоволення, завжди викликають у мене повагу та захоплення. Що для Вас є «Астерс»?
В «Астерс» я працюю 7 років, фірма стала важливою частиною мого життя - я ніде не працювала такий тривалий час. Це моя фортеця, де я відчуваю себе спокійно та безпечно. У нас дуже гарний офіс, є соціальне забезпечення та навіть страхування дітей усіх співробітників до повноліття. Власники фірми вийшли на той рівень, коли вони не тільки беруть, а вже воліють віддавати. Ми постійно беремо участь у pro bono (безоплатне надання консультацій) проектах та благодійних ініціативах. Наш найбільший проект – допомога фонду "Таблеточки". Наше співробітництво включає весь спектр послуг: від супроводу операційної діяльності Фонду до масштабних адвокатських проектів з захисту прав пацієнтів та інших законодавчих ініціатив. Якщо порахувати час наших юристів, який вони витратили на всю pro bono роботу за минулий рік, то це був би еквівалент 627 тис. євро! Час наших професіоналів – це тільки частина. Ми також підтримуємо Фонд фінансово. Я пишаюся тим, що працюю в «Астерс».
Сьогодні я, зустрівшись з Вами на інтерв’ю, маю унікальну нагоду побачити на власні очі картини Івана Марчука. Розкажіть про ваш проект «АртАстерс».
Проекту «АртАстерс» майже 12 років. Його засновник— наш старший партнер Армен Григорович Хачатурян. Коли фірма переїхала у 2008 році до цього офісу з величезною коридорною площею цілого поверху бізнес-центру, саме Армен Григорович запропонував просто голі стіни коридорів облаштувати під галерею.
АртАстерс – наш проект корпоративної соціальної відповідальності, не менш важливий, ніж підтримка фонду "Таблеточки". Мета – допомогти художникам у реалізації їхніх творчих здобутків, а для нас – унікальна можливість насолоджуватися й надихатися мистецтвом. Протягом цього часу було організовано чимало унікальних виставок, навіть із приватних колекцій. Сьогодні стіни нашого офісу стали галереєю для картин геніального українського художника Івана Марчука. До речі, він не дуже полюбляє продавати власні картини, і, більше того, вартість картин теж не виказує (його треба вмовити). Це неймовірно цінна виставка!
Ще однією невіддільною нашою частиною є проект соціальної корпоративної відповідальності — Правнича школа з Європейською бізнес-асоціацією. Ми безкоштовно ознайомлюємо бізнес із юридичними тонкощами. Тож, як можна не любити «Астерс»?!
Вікторіє, Ваші публікації фантастичні, і кожен Ваш пост у соціальних мережах завжди про важливе, а кількість лайків та коментарів є лиш яскравим підтвердженням того, що людям це надто близьке. Розкажіть, як і за яких умов з'явилася Ваша перша книга?
Я дуже довго була блогером Forbes Woman Ukraine, і коли дізналася, що портал Forbes закривається, мені стало дуже шкода моїх блогів із десятками тисяч прочитань і тисячами репостів. Це був мій майданчик, моя аудиторія. Мене там гарно сприймали, як, власне, я й хотіла, щоб сприймали. Це стало поштовхом зібрати все воєдино й видати свою першу книгу з назвою моєї рубрики на Forbes - «Жіночі секрети в PR-технологіях». А коли одну книгу написала, захотілось іще. Книга була про PR, але я ж не тільки про PR, я більше про маркетингові комунікації. Тож наступна книга вже була про маркетинг із назвою «Бажаю щастя в особистому житті. Маркетинг». І зараз уже готую до публікації третю книгу. Я ось міркую, що з нею робити, адже спершу вирішила, що вона буде тільки в електронному форматі, а потім для мене розробили таку обкладинку, що я одразу збагнула — хочу тримати її в руках. Та що там казати, на майбутнє планів багато, хочеться все втілити у життя.
Розкажіть про те, як у Вашому житті виник театр.
Початок був трагічним - майже 10 років тому я потрапила із чоловіком у жахливу автокатастрофу. Ми прямували до аеропорту Бориспіль, мали провести відпустку в Греції... Після аварії лишилося багато неприємних спогадів і наслідків. У людини, яка переживає клінічну смерть, відмирає стільки нервових клітин, що практично завжди приходить посттравматична депресія. На Заході вже давно розроблено протоколи та вживаються превентивні заходи, зокрема, людина приймає спеціальні медикаментозні препарати для того, щоб попередити появу такої депресії. У нас, на жаль, немає нічого подібного. Екзистенційна криза, так би мовити, — це коли людина починає розмірковувати «навіщо я?» і «що далі?». Найкращий вихід із кризи — це творчість, медитація і віра. Якраз це в мене і спрацювало. Мене врятувала моя донька. Вона попросила, аби мене взяли вільним слухачем до студії «Чорний квадрат», де на той час вона вже була актрисою. Мені невідомо, звідки вона взяла цю ідею, але вона мене реально врятувала. Самовираження у творчості надало мені сили для нового життя.
Сьогодні ми висловлювалися про Вас як фахівця з маркетингових комунікацій, автора книг, актрису імпровізації. Якою Вікторія Єсауленко є мамою?
Зараз я краща мама, ніж тоді, коли донька була маленькою. Вона дуже рідко мене бачила через те, треба було багато працювати. Я — дівчина із села з бідної багатодітної сім'ї. Дуже довго, починаючи зі студентського гуртожитку, мені треба було «вигризала київську землю зубами». Коли розлучилася зі своїм першим чоловіком, відвезла доньку до матусі й поїхала "вигризати", тобто працювати. Забрала доньку вже тоді, коли настав час її віддавати до школи, та навіть в одній квартирі ми бачилися небагато. Спочатку я працювала і весь час навчалась, потім малій стало не до мене – інші інтереси. Я не можу сказати, добре це чи погано, мені треба було просто якось вижити і дати всьому раду. Власне, саме в цьому причина, що донька в мене одна – я дуже рано зрозуміла, що одну дитину до ладу зможу довести сама, а двох вже не осилю. Наразі моя донька для мене є найліпшою моєю подругою, їй відомі всі мої секретики й таємниці, а мені – її. Ну, я так думаю.
Ви завжди посміхаєтеся, від Вас зажди навіває теплом та спокоєм, а ще Ви неймовірний мотиватор. Для мене, то вже точно! Що Вас надихає?
Одразу після аварії в мене неодноразово виникало питання, чому я вижила і навіщо далі жити? Тому вирішила проживати щодень так, щоб моє життя було недарма. Я намагаюся довести передусім сама собі, що все сталося не просто так, що насправді я можу бути корисною й потрібною.
Розкажіть про подорожі. Ви доволі часто ділитеся своїми світлинами з нових місцин. Що Вас найбільше вразило?
Подорожі — це для мене, перш за все, інструмент духовного розвитку та виходу з екзистенційної кризи. Ми із чоловіком дуже полюбляємо подорожувати. Одного разу ми з тодішнім чоловіком поїхали відпочивати в те саме місце, де були минулого літа і це були «спогади з минулого». Те саме житло, те саме море, ресторани, офіціанти, та навіть ті самі музиканти з тими самими піснями «Владимирский централ, ветер северный...». З тих пір я зрозуміла, що в світі багато цікавих місць, а часу, щоб їх відвідати замало. Тому, якщо по Керолу, "щоб потрапити в інше місце, потрібно бігти вдвічі швидше", то по моєму: щоб побачити якомога більше, кожного разу треба їхати в інше місце.
Ви частенько згадуєте про свого чоловіка, а це свідчить про те, що він є важливою людиною у Вашому житті. Скільки Ви років разом?
13 років разом, одружені 5 років. Мій чоловік зараз найбільш близька мені людина, мій друг, мій супутник, мій ангел-охоронець. Я вдячна всім, хто зробив мене такою, хто заслужила такого партнера, як він.
Хай там як, але сьогодні це такий собі фундаментальний період. Який секрет сімейного щастя?
Зараз жінка, так би мовити, є не «за мужем», зараз жінка є «партнером». Мені здається, жінка буде куди щасливіша, якщо буде чітко розуміти, що вона партнер, і не шукати собі когось «за». Кожна родина сама вибудовує свої стосунки. Я озираюся на своє соціальне оточення, і дедалі більш усвідомлюю, що шлюб — це дійсно партнерство. Як воно вибудовується, які там подробиці, це вже справа кожного, але все одно це не «за», це поруч та цілковита підтримка один одного.
Друга порада — знайти спільні інтереси. Утримувати мають не діти, адже настане той час, коли діти житимуть окремо, тому вас має утримувати і зближувати ще щось. У нас із чоловіком є велосипеди, а ще ми охоче разом подорожуємо й просто виходимо на прогулянки. Коли разом прогулюємося на вихідні, то менш ніж 10 км ми не проходимо, а найдовша відстань була 32 км за день у Данії. Втім, головне, мабуть, - нам цікаво один з одним. Нам є про що розмовляти під час наших "походів". Під час нашого спільного походу під назвою "життя".
Якби про Вас написали книгу, яку назву вона б мала?
Напевно «Я у себе дівчинка».
Про що мрієте?
Бути корисною. Я хочу, щоб я зрозуміла, що на цьому світі я залишилася недаремно.
Ваші побажання читачам Alwaysbusymama.
Я пережила екзистенційну кризу, після якої чітко усвідомила, у чому сенс життя, а це, зокрема:
1. Насолоджуватися життям на повну.
2. Бути корисною для світу, людей та для себе.
3. Не заважати насолоджуватися життям іншим.
Я хочу всім цього побажати!
Розмовляла: Альона Бондаренко
Редактори: Лариса Сонько, Анастасія Івашина
Фото: Олексій